![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Я завжди вважала цi слова просто приказкою, не знаючи їх походження.
Випадково з'ясувалося, що це український давнiй (понад сто рокiв!) романс з своєю драматичною і водночас щасливою долею.
https://youtu.be/rGv8kmCO2XQ
Сталося так, що один з перших українських віршiв Івана Огієнка, надрукований у київській газеті «Громадська думка» (1906) перетворився в народну пісню. Пісню, авторство якої тривалий час не підкреслювалося, лише в деяких виданнях додавали підзаголовок “пісня літературного походження невідомого автора”.
Не питай...
Іван Огієнко
Не питай, чого в мене заплакані очі,
Чого завжди тікаю я в гай
Та блукаю по темних лісах до півночі
Не питай, не питай, не питай...
Рідний край раз-у-раз мене кличе до праці,
Його пута важкі в мене завжди в очах...
Треба дать запомогу сліпцю-небораці,
Поки він не зачах. Поки він не зачах.
Коли гляну кругом по селу — тільки й бачу:
Зневажається рідний наш край...
Не питай же мене, чого часто я плачу,
Чого завжди сумний... Не питай...
Власне, до народної пісні ввійшла лише перша, лірична, строфа Огієнкового вiрша. В різних місцевостях України народилися свої варіанти пісні.
_____________
Варiант 1
Не питай, чого в мене заплакані очі,
Чого часто тікаю я в гай
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, не питай.
Не питай, чого в’яну і сохну, як квітка,
Бо так щиро кохаю тебе.
Ти покинув мене, сиротину,
На посміх, поговір для людей.
Не питай, бо нічого тобі не скажу я, –
Бачив ти мої сльози і сум,
А нещирі слова та байдужі
Не розвіють тяжких моїх дум.
___________
Варiант 2
НЕ ПИТАЙ, ЧОГО В МЕНЕ ЗАПЛАКАНІ ОЧІ
Українська народна пісня
Не питай, чого в мене заплакані очі,
Чого часто тікаю я в гай
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, не питай.
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, не питай.
Не питай, чом я сохну та в’яну,
Як та квітка без сонця й води,
Бо коли б я тебе не любила,
То не знала б ніколи біди.
Бо коли б я тебе не любила,
То не знала б ніколи біди.
А ти вирвав з грудей моє серце
І покинув нещасну мене...
Проклинатиму я свою долю
І той час, що любила тебе.
Проклинатиму я свою долю
І той час, що любила тебе.
Ти приходиш до мене щоночі
У той час, коли міцно я сплю,
І цілуєш заплакані очі,
І шепочеш: не плач, я люблю!
І цілуєш заплакані очі,
І шепочеш: не плач, я люблю!
Відкриваю заплакані очі:
Навкруги порожнеча німа...
В тишині чарівничої ночі
Мого щастя нема та й нема.
В тишині чарівничої ночі
Мого щастя нема та й нема.
Як була молода, жартівлива,
Щебетала, як пташка в гаю,
І не знала, що доля зрадлива,
І не знала, що щастя не йму.
І не знала, що доля зрадлива,
І не знала, що щастя не йму.
Запис. Л. Ященко від студенток Київського державного університету Г. Ковадло та Л. Орел, 1958.
__________________
Сторінки з історії романсу
http://meest-online.com/culture/storinky-z-istoriji-vsesvitno-vidomoho-romansu/
http://www.info-library.com.ua/books-text-10514.html
