Звернення до європейських громадян письменника Юрія Андруховича.

[kolyuchka53]

Обращение к европейским гражданам украинского писателя Юрия Андруховича




Дорогие друзья,
и прежде всего зарубежные журналисты и редакторы,
в эти дни я получаю от вас очень много вопросов с просьбами описать текущую ситуацию в Киеве и в Украине в целом, выразить свою оценку происходящего, и сформулировать видение хотя бы ближайшего будущего.

Поскольку я просто физически не смогу написать отдельно для каждого из ваших журналов обширную аналитическую статью, я решил подготовить этот краткое обращение, которым каждый из вас может пользоваться в зависимости от своих потребностей. Важные вещи, о которых я хочу вам сказать, таковы.

За неполные четыре года своего правления режим Януковича довёл страну и общество до предела напряжённости. Что хуже - он запер себя самого в тупик, при котором он должен удержаться у власти вечно и любыми средствами. Иначе для него наступит суровая уголовная ответственность.

Масштабы воровства и узурпации превышают всякие представления о человеческой алчности. Это единственный ответ, почему этот режим вот уже третий месяц нагнетает насильственную "комбинированную" эскалацию в отношении мирного протеста: атаки полицейских спецподразделений на Майдан сочетаются с индивидуальным преследованием оппозиционных активистов и простых участников протестных акций (слежение, избиения, сожжение автомобилей, домов, вторжение в жилище, аресты, конвейеры судебных процессов).

Ключевым словом является запугивание. Поскольку оно не срабатывает и люди протестуют все более массово, власть ужесточает репрессии. "Законодательную базу" под них она создала 16 января, когда полностью зависимые от президента парламентские депутаты со всеми возможными нарушениями регламента повестки дня, процедуры голосования и, наконец, Конституции, вручную (!) в течение нескольких минут (!) проголосовали за целый ряд законодательных изменений, которые реально вводят в стране диктатуру и чрезвычайное положение даже без объявления последнего. Например, я, сочиняя и распространяя эти строки, уже подпадаю под несколько уголовных статей за «клевету», «разжигание» и т.п.

Короче говоря, если признать эти «законы», то следует считать, что в Украине запрещено всё, что не разрешено властями. А властью разрешено только одно - повиноваться ей. Не соглашаясь с такими «законами», украинское общество 19 января в очередной раз массово выступило на защиту своего будущего.

Сегодня в кадрах телевизионных новостей из Киева вы можете видеть протестующих в различного типа шлемах и масках на лицах, иногда с деревянными дубинками в руках. Не верьте, что это какие-то «экстремисты», «провокаторы» или «правые радикалы». Я и мои друзья и сами теперь выходим на наши манифестации в такой или подобной экипировке. В этом смысле «экстремисты» ныне я, моя жена, дочь, наши друзья. У нас нет выхода: мы защищаем жизнь и здоровье своё и своих близких. По нам стреляют бойцы полицейских спецподразделений, наших друзей убивают их снайперы. Количество протестующих, убитых только в правительственном квартале в течение последних двух суток, по разным данным достигает 5 - 7 человек. Количество пропавших без вести по всему Киеву достигает десятков человек. Мы не можем прекратить протесты, поскольку это будет означать, что мы соглашаемся на страну в форме пожизненной тюрьмы.

Молодое поколение украинцев, которые выросли и сформировались в постсоветские времена, органически не воспринимает никакой диктатуры. Если диктатура победит, Европа вынуждена будет считаться с перспективой Северной Кореи на своей восточной границе и, по разным оценкам, от 5 до 10 миллионами беженцев.

Я не хочу вас пугать. У нас - революция молодых. Свою необъявленную войну власть ведёт прежде всего против них. С наступлением темноты в Киеве начинают передвигаться неизвестные группировки «людей в штатском», которые вылавливают главным образом молодежь, особенно с МАЙДАНОВСКОЙ - евросоюзовской символикой. Они похищают их, вывозят в леса, где раздевают и пытают на лютом холоде.

Странным образом жертвами таких задержаний чаще становятся молодые художники - актёры, художники, поэты. Создаётся впечатление, что в страну допущены какие-то «эскадроны смерти», задачей которых является уничтожить всё самое лучшее.

Ещё одна характерная деталь : в больницах полицейские силы устраивают засады на раненых протестующих, они захватывают их там и (повторяю - раненых!) вывозят на допросы в неизвестном направлении. Обращаться в больницу даже случайным прохожим, затронутым случайным осколком от полицейской пластиковой гранаты, стало крайне опасно. Врачи только разводят руками и отдают пациентов в руки т.н. «правоохранителей».

Подытоживая: в Украине полным ходом осуществляются преступления против человечности, ответственна за которые нынешняя власть.

Если в этой ситуации действительно присутствуют какие-то экстремисты, то это высшее руководство страны.

Теперь в отношении двух ваших традиционно сложных для меня вопросов: я не знаю, что будет дальше, как и не знаю, что можете сейчас вы для нас сделать.

Впрочем вы можете по мере возможностей и контактов распространять это моё обращение. А ещё - сочувствуйте нам. Думайте о нас. Мы всё равно победим, как бы они не свирепствовали.

Европейские ценности свободного и справедливого общества украинский народ сейчас уже без преувеличения отстаивает собственной кровью.

Я очень надеюсь, что вы это оцените.
Перевод и фото взяты из ЖЖ Оксаны Хрипун
________________________________________________________________


На языке оригинала:


Звернення до європейських громадян письменника Юрія Андруховича.

Дорогі друзі,
і передусім закордонні журналісти й редактори,

Цими днями я отримую від вас дуже багато запитань із проханнями описати поточну ситуацію в Києві та в Україні загалом, виразити свою оцінку того, що відбувається, і сформулювати бачення хоча б найближчого майбутнього. Оскільки я просто фізично не зможу написати окремо для кожного з ваших часописів розлогу аналітичну статтю, я вирішив підготувати це стисле звернення, що ним кожен із вас може користуватися в залежності від своїх потреб.

Найважливіші речі, про які я маю вам сказати, такі.
За неповні чотири роки свого правління режим пана Януковича довів країну та суспільство до крайньої межі напруженості. Що гірше – він запер себе самого у безвихідь, за якої він мусить утримуватися при владі вічно і будь-якими засобами. Інакше для нього настане сувора кримінальна відповідальність. Масштаби розікраденого та узурпованого перевищують будь-які уявлення про людську захланність.

Єдиною відповіддю, що її цей режим ось уже третій місяць стосує щодо мирних протестів, є насильство, при цьому ескалююче, при цьому «комбіноване»: атаки поліційних спецпідрозділів на Майдан поєднуються з індивідуальним переслідуванням опозиційних активістів і простих учасників протестних акцій (стеження, побиття, спалення автомобілів, будинків, вторгнення у помешкання, арешти, конвейери судових процесів). Ключовим словом є залякування. Оскільки воно не спрацьовує, й люди протестують дедалі масовіше, влада робить дедалі жорсткішими репресії.
«Законодавчу базу» під них вона створила 16 січня, коли цілком залежні від президента парламентські депутати з усіма можливими порушеннями регламенту, порядку денного, процедури голосування і нарешті Конституції руками (!) протягом кількох хвилин (!) проголосували цілу низку законодавчих змін, які реально запроваджують у країні диктатуру й надзвичайний стан навіть без оголошення останнього. Наприклад, я, пишучи й поширюючи ці рядки, вже підпадаю під декілька кримінальних статтей за які-небудь «наклепи», «розпалювання» і т. п.

Коротко кажучи, якщо визнати ці «закони», то слід вважати: в Україні заборонено все, що не дозволено владою. А владою дозволено тільки одне – коритись їй.

Не погоджуючись із такими «законами», українське суспільство 19 січня вже вкотре масово виступило на захист свого майбутнього.

Сьогодні в кадрах телевізійних новин із Києва ви можете бачити протестувальників у різного типу шоломах і масках на обличчях, часом із дерев'яними кийками в руках. Не вірте, що це якісь «екстремісти», «провокатори» чи «праві радикали». Я і мої друзі й самі тепер виходимо на наші маніфестації в такому й подібному екіпуванні. У цьому сенсі «екстремістами» нині є я, моя дружина, донька, наші друзі. У нас немає виходу: ми захищаємо життя та здоров’я себе і своїх близьких. По нас стріляють бійці поліційних спецпідрозділів, наших друзів убивають їхні снайпери. Кількість протестувальників, убитих лише в урядовому кварталі протягом останніх двох діб, за різними даними сягає 5 – 7 осіб. Кількість пропалих без вісти по всьому Києву сягає десятків людей.

Ми не можемо припинити простести, бо це означатиме, що ми погоджуємося на країну у формі довічної в’язниці. Молоде покоління українців, які виросли і сформувались у післярадянські часи, органічно не сприймає жодної диктатури. Якщо диктатура переможе, Європа муситиме рахуватися з перспективою Північної Кореї на своєму східному кордоні та, за різними оцінками, від 5 до 10 мільйонів біженців. Я не хочу вас лякати.
У нас – революція молодих. Свою неоголошену війну влада веде передусім проти них. З настанням темряви Києвом починають пересуватися невідомі угруповання «людей у цивільному», які виловлюють головним чином молодь, особливо із майданівсько-євросоюзівською символікою. Вони викрадають їх, вивозять у ліси, де роздягають і катують на лютому холоді. Дивним чином жертвами таких затримань найчастіше стають молоді митці – актори, художники, поети. Складається враження, що в країну допущено якісь «ескадрони смерті», завданням яких є винищити все найкраще.

Ще одна характерна деталь: у лікарнях Києва поліційні сили влаштовують засідки на поранених протестувальників, вони захоплюють їх там і (повторюю – поранених!) вивозять на допити в невідомому напрямку. Звертатися до лікарні навіть випадковим перехожим, зачепленим випадковим осколком від поліційної пластикової гранати, стало вкрай небезпечно. Лікарі тільки розводять руками і віддають пацієнтів до рук т. зв. «правоохоронців».

Підсумовуючи: в Україні повним ходом здійснюються злочини проти людяності, відповідальна за які нинішня влада. Якщо в цій ситуації справді присутні якісь екстремісти, то це найвище керівництво країни.

Тепер щодо двох ваших традиційно найскладніших для мене запитань: я не знаю, що буде далі, як і не знаю, що можете нині ви для нас зробити. Втім ви можете в міру можливостей і контактів поширювати це моє звернення. А ще – співчувайте нам. Думайте про нас. Ми все одно переможемо, хоч як вони лютуватимуть. Європейські цінності вільного та справедливого суспільства український народ нині вже без перебільшення відстоює власною кров’ю. Я дуже сподіваюся, що ви це оціните.

Взято из фейсбука Андрия Бондаря.
Переводы на другие европейские языки
(ищите ссылки в комментариях) ЗДЕСЬ

Перепост приветствуется.