це ще не кінець

* * *
А потім вони виростають: діти з очима дорослих.
Зайд пізнають по вимові, як зілля – за пахом.
Вистригають наголо чуби свої дикорослі
(заокруглюють голови), ловлять родимки страху.
Наука кохання й смерти не йде до лісу.
Черпають натхнення з подвійного дна надії.
Приводять на світ дітей одного тісного замісу,
котрим до колиски співається, що з вами вдію?
Кожен наступний рік додає їм по сантиметру.
Звільнена кров у жилах вурдиться і скипає.
Спочатку житимуть вічно, тоді поховають мертвих,
змучаться бути дітьми і – дійсно – повиростають.
( + )