Неначе напiвсонна — доладу не збудили Блукаю межi люди, тиняюсь, мов сновида. Прокинутись — несила, заснути — не дають; Iду, мов саван, бiла. А поряд ще iдуть...
Напружуюсь щосили, щоб не заплющить очi, I вiдчуваю: тiло вже слухатись не хоче! А втомлене, байдуже — одну плекає мрiю: Лягти б, хоч у калюжу, стулити щiльно вiї...
Хай тихо-тихо буде, i щоб нiяких "треба", I щоб — нiхто, нiкуди, а тiльки — клаптик неба... Нерухомо лежати, нiчим не пiклуватись, Забути все, заснути, — та вже й не прокидатись. Т.Л. 1982
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2021-09-21 10:55 am (UTC)From:Моё, из архива
* * *
Неначе напiвсонна — доладу не збудили
Блукаю межi люди, тиняюсь, мов сновида.
Прокинутись — несила, заснути — не дають;
Iду, мов саван, бiла. А поряд ще iдуть...
Напружуюсь щосили, щоб не заплющить очi,
I вiдчуваю: тiло вже слухатись не хоче!
А втомлене, байдуже — одну плекає мрiю:
Лягти б, хоч у калюжу, стулити щiльно вiї...
Хай тихо-тихо буде, i щоб нiяких "треба",
I щоб — нiхто, нiкуди, а тiльки — клаптик неба...
Нерухомо лежати, нiчим не пiклуватись,
Забути все, заснути, — та вже й не прокидатись.
Т.Л. 1982